Як правильно подавати в настільному тенісі: правила й види подач

Подачу описує правило 2.6 офіційних правил настільного тенісу (Laws of Table Tennis). Вимог небагато, але порушення кожної з них — програне очко.

Відповідальність лежить на подавачі: суддя має бачити, що подача правильна. Якщо він сумнівається, то вперше в матчі може зупинити гру й попередити гравця; після цього кожна не явно правильна подача цього гравця (або його партнера в парі) — очко суперникові. Явно неправильну подачу зараховують як програну й без попередження.

Кожен гравець подає дві подачі поспіль, потім подача переходить до суперника — і так до кінця партії. При рахунку 10:10 подають по одній подачі по черзі, поки хтось не відірветься на два очки. По одній подачі подають і тоді, коли увімкнулася прискорена гра (expedite).

Хто подає першим, вирішує жереб: переможець вибирає подачу, прийом або сторону столу, суперник отримує інший вибір. У наступній партії першим подає той, хто в попередній першим приймав.

Звідки плутанина з «п'ятьма подачами»: до 2001 року партію грали до 21 очка, і подача переходила кожні 5 очок. Відтоді партія йде до 11, а подач — по дві.

Якщо на подачі м'яч зачепив сітку чи її стійку, а далі правильно впав на половину суперника, це «let»: подачу переграють без очка. Скільки разів поспіль — правила не обмежують. Якщо ж після сітки м'яч не потрапив на бік суперника — очко програне.

Let оголошують і тоді, коли подали, а приймаючий не був готовий і не намагався відбити м'яч.

Край столу. Верхня кромка — частина ігрової поверхні, тож м'яч, що зачепив її, зараховується. Бокова сторона стільниці нижче кромки — ні.

Звідки подавати. Правила вважають задню лінію продовженою в обидва боки, тож стати можна й збоку від столу — аби м'яч був позаду цієї лінії. В одиночній грі м'яч може впасти в будь-яку точку половини суперника, центральна лінія значення не має.

У парі подача завжди йде по діагоналі: з правої половини подавача в праву половину приймаючого — права з погляду кожного гравця, що стоїть обличчям до сітки. Центральна лінія ділить стіл на половини й вважається частиною кожної правої половини.

Кожні дві подачі ролі змінюються: той, хто приймав, стає подавачем, а приймати починає партнер попереднього подавача. Хто з пари подає першим, вирішує сама пара; у першій партії приймаюча пара так само сама вирішує, хто приймає першим. У вирішальній партії, щойно одна з пар набирає 5 очок, приймаюча пара міняє порядок прийому.

Партнер подавача так само не має закривати м'яч від приймаючого — це теж порушення правила видимості.

Ось базова подача, з якої починають новачки: коротка з нижнім обертанням справа. Правила для неї ті самі, що й для будь-якої іншої подачі.

Подачі розрізняють за трьома ознаками: обертанням, довжиною й технікою виконання. Головне — обертання: саме його суперник має «прочитати», щоб правильно прийняти м'яч.

Сильна подача — не та, що крутить найбільше, а та, де однаковим рухом можна дати різне обертання. Тому так небезпечна пара «нижня + без обертання»: замах той самий, а м'яч поводиться протилежно.

Довжину перевіряють простим тестом: де впав би другий відскок м'яча на боці суперника, якби його не відбили.

Маятникова — найпоширеніша: подача справа, ракетка рухається кистю, як маятник. Нею дають бокове обертання разом із нижнім, верхнім або майже без обертання.

Зворотний маятник — той самий замах, але рух у протилежний бік, тож і бокове обертання протилежне. Складніша технічно, зате суперник отримує незвичний для нього напрямок обертання.

Томагавк — ракетка майже вертикально, головкою вгору. Дає бокове обертання в інший бік, ніж звичайний маятник.

Подача зліва (бекхендом) — ракетка рухається перед тілом. Проста для старту й добре маскує нижнє та бокове обертання.

Подача з присіду — гравець присідає в момент удару й дає сильне бокове обертання. Подача з високим підкиданням — м'яч підкидають значно вище за мінімум: падаючи, він набирає швидкість, і закрутити його можна сильніше, але влучити в момент удару складніше.

Обертання дає техніка — зачіпання м'яча й швидкість кисті, а не ракетка. Накладка лише підсилює: липкий топшит, як у Butterfly Dignics 09C чи Glayzer 09C, довше «тримає» м'яч, і коротку нижню подачу з нею робити легше. Новачкові важливіше поставити рух, ніж міняти накладку.

Низьке підкидання, коли м'яч ледь відривається від долоні. Удар з долоні або на зльоті — до того, як м'яч почав падати. Подача «з руки» взагалі без підкидання. Підкидання з обертанням або вперед, у бік сітки. М'яч, схований за плечем, головою чи вільною рукою. Удар над столом або нижче рівня столу. Вільна рука, що лишається між м'ячем і сіткою.

У дружній грі на це рідко зважають, але на першому ж турнірі суддя зарахує очко суперникові. Тож краще одразу вчитися подавати за правилами — переучуватися потім довше.

Подача — єдиний удар, який можна тренувати без партнера. Знадобиться стіл і побільше м'ячів: серія з кількох десятків подач поспіль без пауз на збирання дає більше, ніж кілька розіграшів.

Покладіть на половину суперника мішень — рушник чи аркуш паперу — й цільте в неї. Для короткої подачі стежте за другим відскоком: він має лишатися на столі. Зніміть себе на телефон збоку й ззаду — так видно висоту підкидання й чи не ховаєте ви м'яч.

Коли подача стабільна, тренуйте її разом із третім ударом: подали — і одразу атакуєте м'яч, що повертається. З партнером чи роботом це одна з найкорисніших вправ для атакуючого гравця.